Подалі від Росії. Чому нам потрібно змінити ставлення лікарів до ЛГБТ+ пацієнтів
«В моєї партнерки виявили онкологію і я пішла з нею в лікарню для підтримки. Ми ще не дійшли до виходу, як по лікарні пішла звістка, що «прийшли ці двоє»… Одна лікарка почала казати, що в неї рак шийки матки, тому що «мужика не було» і «це кара небесна», - розповіла мені представниця ЛГБТ+ спільноти під час інтерв’ю в рамках проєкту громадської організації “Медичні лідери”.
За підтримки посольства Великої Британії, зараз ми працюємо над проєктом «Принципи ведення ЛГБТ+ пацієнтів для українських лікарів та медсестер». Одна з його цілей – дослідити, наскільки доступною є медична допомога для представників ЛГБТ+ спільноти в Україні та чи зазнають вони дискримінації від медиків.
Результати дискусій хоч і очікувані, та все ж невтішні. Такі пацієнти не лише стикаються з некоректними висловлюваннями, розголосом особистої інформації, а й отримують відмови у лікуванні чи бояться звернутися за допомогою навіть в екстрених ситуаціях.
З останнім зіткнувся трансгендерний чоловік, в якого лишилися жіночі статеві органи. У нього трапився розрив кісти яєчника. Це дуже болісна ситуація, яка потребує негайного хірургічного втручання. Однак страх нерозуміння, осуду та їдких коментарів був таким сильним, що змусив людину дві доби зволікати. На щастя, знайшлися друзі, які переконали викликати «швидку». Для цього чоловіка все закінчилося добре, хоча в інших ситуаціях таке зволікання може коштувати життя.
Звісно, серед медиків вже є люди, відкриті до нового, готові надавати якісну допомогу без осуду. Але їх катастрофічно мало, і вони й самі визнають наявність проблеми:
«У нашому суспільстві є несприйняття великої кількості різних людей (наркозалежних, алкозалежних, ЛГБТ, онкохворих тощо). Декому страшніше зізнатися, що вони геї чи лесбійки, ніж ВІЛ-позитивні. Досі є лікарі, які відмовляються лікуквати “содомітів”, бо це суперечить їх поглядам».
На моя думку, погане ставлення медиків до пацієнтів певних груп, все більше тяжіє нашу медицину до “совка”, до концепту недружніх сусідів з запорєбріка. І з явищами нетолерантності, осуду та дискримінації треба боротись не менш активно, ніж за встановлення обладнання в лікарнях, або проведення ремонтів. Зміна комунікацію, філософії взаємодії з пацієнтом повинно наблизити нашу медицину до Європи.
На жаль, поки толерантних фахівців замало і ризики натрапити на некоректного медика все ж дуже високі. Зрештою, відсутність толерантності – це не лише про ЛГБТ+ спільноту, а про доступність медичних послуг загалом. Те саме «А де ви раніше були? Чому не прийшли раніше?» часто є наслідком цього явища. Загальна недоброзичливість медицини, впевнена, торкнулась кожну родини в нашій країні.
«А нащо всім казати про свою орієнтацію? Хіба не можна промовчати?»
Чому медичні проблеми ЛГБТ+ спільноти можуть бути унікальними? До цієї категорії людей, що звертають за медичною допомогою, є люди з гендерною дисфорією. Ситуацією, коли людина відчуває приналежність до іншої статі, ніж ту, яку отримала при народженні. Або ситуації, коли людина має генетичні зміни, інший набір хромосом, які не підпадають ні під чоловічій, ні під жіночій.
Такі люди в України існують, за статистикою їх від 1 до 4 % населення. Вони потребують процедури, яка називається трансгендерний перехід - прийом гормональної замісної терапії і/або хірургічну операцію, повна зміна документів. Хороша новина в тому, що за часів міністерки Уляни Супрун МОЗ Укрїни пішов на зустріч таким людям і всьому цивілізованому світу, затвердивши національний протокол з допомоги при гендерній дисфорії на різних рівнях. Хоча, як показують наші дослідження, самі лікарі про його існування зазвичай не знають.
У цьому процесі оформлення документів та медичного супроводу під час трансгендерного преходу ключову роль відіграє сімейний лікар, яку людина може обрати шляхом підписання декларації. Окрім цього потрібен толерантний та кваліфікований ендокринолог та психіатр.
Хороша новина в тому, що за останніх 5 років, на думку трансгендерних людей, в медицині України ми значно покращили процес трансгендерного переходу. Ми почали активно впроваджувати практики цивілізованого світу, у нас з’явилось більше відкритих та толерантних френдлі лікарів на різних ланках надання медичної допомоги. Я впевнена, що таким чином ми все більше віддаляємось від Росії, де зізнаватися у своїй орієнтації чи гендерній ідентичності – злочин, який може коштувати людині життя. Шлях України - рух в бік демократичної Європи, де повага до всіх людей, незалежно від статі, віросповідання, статевих уподобань - є основою існування суспільства.
Що ж з цим всім робити?
Зміна суспільства та глибинних переконань громадян іде повільно. Але саме під час загрози російського вторгнення та агресії в бік України, нам потрбіно пришвидшити ці процеси. І перший етап - це безумовне визнання проблеми нетолерантного ставлення до окремих груп населення.
ГО “Медичні лідери” прагне, щоб медична система була успішна та спроможна. Але окрім фінансової складової системи охорони здоров’я, саме покращення доступності медичних послуг, зручності процесів, налагодження сервісу та доброзичливої комунікації в наших комунальних медичних закладах для кожного пацієнта, допоможе Україні інтегруватись в європейський простір та
Як можна покращити це в окремих громадах та заклаха:
- ініціювати діалоги з медиками на ці теми, в тому числі за участі представників ЛГБТ+ спільноти з обговоренням явища, коректної лексики
- проводити навчання для підвищення професійних та коммунікаційних компетенцій
- постійне доказове ненав’язливе інформування в ЗМІ про потреби ЛБТГ+ спільноти та рівність всіх груп населення, розвиток толерантності з дитячого віку
- розвивати мережу дружніх лікарів в регіонах та рівні громад, пропагувати надання медичної допомоги без осуду, незалежно від сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.
Україна – європейська демократична держава, хай і молода. Тому покращення ставлення до ЛГБТ+ спільноти – наш обов’язок та неминучий шлях.
Голова ГО «Медичні лідери» Юлія Брикульська