Останні роки реабілітаційна медицина в Україні зазнає суттєвих змін, що пов’язані з:
- розбудовою галузі як такої (у відповідності до світових практик);
- переосмисленням самої реабілітаційної допомоги та її методів;
- процесами регламентації цієї діяльності;
- впровадженням нових спеціальностей фахівців, що залучені до надання реабілітаційної допомоги.
Проявами розвитку є також зростання кількості центрів, відділень реабілітаційної допомоги та їх фінансова підтримка з боку держави та грантових програм.
Розвиток галузі, очікувано, супроводжує спектр перепон, найбільш гострою серед яких є обмежена обізнаність та специфіка сприйняття реабілітації в цілому на рівні суспільства та в частині професійної спільноти, що сприяє викривленому баченню реабілітаційної допомоги, певному опору для її розвитку.
Решта проблем реабілітаційної медицини в країні відображає загальні проблеми галузі, що проходить стан формування (обмежена доступність, брак персоналу, недостатня кількість реабілітаційних закладів, недостатня регламентація процесів та питання сервісу надання послуг).
Шляхи покращення якості послуг, ефективності реабілітаційної допомоги формуються у межах ключових проблем, що наразі характерні для реабілітаційної медицини країни. Вони включають:
- інформаційну роботу (з представниками професійної спільноти, незалежно від профілю; пацієнтами, їх родичами);
- підвищення доступності послуг (через збільшення кількості центрів, фахівців, формування реєстрів реабілітаційних закладів);
- організаційні зміни (розумне, «м’яке» регулювання галузі НСЗУ, МОЗ та більш про-активна позиція самих медичних закладів);
- налагодження спадкоємності процесу (завдяки розробці маршруту пацієнта та більш ефективному контролю процесів, більш активному залученню у процес пацієнтів та їх родичів, дійсному запровадженню ідеї інклюзивності у суспільному просторі);
- підвищення якості сервісу (як на рівні більшої комфортності перебування в медичних закладах, так й на рівні індивідуального підходу до пацієнта та його стану).
Незалежно від профілю (залучені та не залучені до надання реабілітаційних послуг) лікарі стверджують потребу в навчанні та отриманні інформації щодо реабілітаційної допомоги. Ключовими потребами є доступність теоретичного матеріалу для сімейних лікарів та лікарів профільних спеціальностей (в формі вебінарів, міні-лекцій, наприклад, на YouTube), практичні тренінги, навчання на базі центрів реабілітації (для фахівців реабілітаційної медицини пріоритет – офлайн, для інших – як онлайн так й офлайн формат); переважно для фахівців реабілітаційної медицини – переклад українською світової літератури, протоколів реабілітаційної медицини; функціонування спеціальних тренінгових/навчальних центрів реабілітаційної медицини.
Пропонуємо вашій увазі:
ЗВІТ “РЕАБІЛІТАЦІЙНА МЕДИЦИНА В УКРАЇНІ: АКТУАЛЬНИЙ СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ПОТРЕБИ“
Дослідження проведено за підтримки UNDP в рамках проєкту «Підтримка розвитку реабілітації в громадах в Україні».
